Правила роботи з тривожними дітьми
Ø Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, що
враховують швидкість.
Ø Не порівнюйте учня з оточуючими.
Ø Довіряйте учню, будьте з ним чесними і приймайте його
таким, який він є.
Ø Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на
розслаблення.
Ø Сприяйте підвищенню самооцінки учня, частіше хваліть
його, але так, щоб він знав, за що.
Ø Частіше звертайтеся до учня по імені.
Ø Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте у
всьому прикладом для учня.
Ø Не подавайте до учня завищених вимог. Якщо учневі
важко дається якої навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть йому і
надайте підтримку, а при досягненні навіть найменших успіхів, не забудьте
похвалити.
Ø Будьте послідовні у вихованні учня. Не забороняйте без
будь-яких причин того, що дозволяли раніше.
Ø Намагайтеся робити учня менше зауважень.
Ø Використовуйте покарання лише в крайніх випадках. Не
принижуйте учня, караючи його.
Ø Спілкуючись з дитиною, не підривайте авторитет інших
значущих дорослих людей.
Ø Запасіться терпінням, так як миттєвих результатів
досягти важко.
Ø Якщо страхи у учня не проходять і мають нав'язливий
характер, вдайтеся до допомоги фахівця.
Правила роботи з агресивними дітьми
1.
Пред'являючи
учня свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а його можливості.
2.
Гасіть
конфлікт ще в зародку, направляючи інтерес учня в інше русло.
3.
Вчіть дитину
правильному спілкування з однолітками та дорослими.
4.
Розширюйте
кругозір учня.
5.
Вмикайте
учня у спільну діяльність, підкреслюючи його значимість у виконуваному.
6.
Ігноруйте
легкі прояви агресивності учня, не фіксуйте на неї уваги оточуючих.
7.
Встановіть
сувора заборона на агресивні дії учня. Намагайтеся зрозуміти причини протесту і
опору учня і уникайте їх.
8.
Увімкніть
агресивні дії в контекст гри та надайте їм новий соціально-прийнятний і
емоційно-наповнений сенс.
Боротися з агресивністю потрібно:
Ø Терпінням;
Ø Поясненням: поясніть учня, чому його поведінка
неправильно, але будьте дуже коротким.
Ø Відволіканням. Постарайтеся запропонувати учня
що-небудь привабливіше, ніж те, що він намагається робити.
Ø Неквапливістю. Не поспішайте карати дитину, зачекайте,
поки вчинок повториться.
Ø Нагородами. Якщо ви похвалили учня за хорошу
поведінку, замість того, щоб вважати його звичайним, то одне це розбудить у
ньому бажання ще раз почути вашу похвалу.
Рекомендації вчителю,
який працює з гіперактивними дітьми
1. Зміна оточення:
Ø роботу з гіперактивною дитиною будуйте
індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя;
Ø оптимальне місце в класі для гіперактивної
дитини - перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду;
Ø змініть режим уроку, більше включайте
фізкультхвилинок;
Ø дозвольте гіперактивній дитині через
кожні 20 хв. підводитись і ходити класом
Ø надайте такій дитині можливість швидко
звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів;
Ø спрямовуйте енергію дитини в корисне
русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити, тощо;
Ø пам'ятайте про нейропсихологічні
особливості гіперактивної дитини: якщо її заставляти сидіти нерухомо, то в неї
різко знижується рівень активності мозку. Тобто в процесі навчання
гіперактивній дитині допомагає рухова активність.
2. Створення позитивної мотивації на
успіх:
Ø введіть знакову систему оцінювання;
Ø частіше хваліть дитину;
Ø розклад уроків має бути постійним;
Ø уникайте завищених або занижених вимог
до учня з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю;
Ø введіть проблемне навчання;
Ø використайте на уроці елементи гри і
змагання;
Ø давайте завдання, враховуючи здібності
дитини;
Ø великі завдання розбивайте на окремі частини,
контролюючи виконання кожної з них;
Ø створюйте ситуації, у яких гіперактивна
дитина може продемонструвати свої сильні сторони;
Ø пам'ятайте: з дитиною необхідно
домовитися, а не зламати її.
Рекомендації щодо виховання сором’язливих дітей
1. Потрібно враховувати наявні можливості
дитини, її реальний потенціал. Не можна примушувати її виходити на сцену і
голосно читати вірш — це поки що їй не під силу. Можливо, вона впорається із
цим завданням. Але зараз його виконання потребує занадто багато зусиль і,
можливо, призведе до стресу, який погіршить стан дитини. Основний метод у
роботі з сором’язливими дітьми — систематична десенсибілізація.
Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці усно. Не варто її викликати до
дошки. Спочатку для неї буде досягненням навіть відповідь із місця. А якщо і це
дається важко, то нехай розповідає сидячи. Через деякий час сором’язливій
дитині можна запропонувати відповісти стоячи, а коли вона з цим справлятиметься
легко — спробувати викликати до дошки. Дуже важливо хвалити її навіть за
невеликі досягнення.
2. Обов’язково треба давати сором’язливим
дітям посильні доручення і завдання. Корисно просити їх що-небудь виконати для
конкретної людини. Це допоможе розгорнути вектор від егоцентричності,
зануреності в себе, спрямованості на свої проблеми (що властиве сором’язливим)
на навколишній світ. І потрібно неодмінно хвалити за успіхи.
3. Сором’язливим дітям важко спілкуватися з
великою кількістю людей, тому краще давати їм спільні доручення або колективні
завдання з 1-2 дітьми. А потім поступово розширювати коло спілкування.
4. Треба адекватно оцінювати вчинки дитини:
хвалити за досягнення і карати за порушення. Часто сором’язливих дітей жаліють,
проявляють поблажливість до них. Але якщо дитина звикає до цього, у неї можуть
сформуватися демонстративні риси характеру, що, найвірогідніше, посилить
соціальну дезадаптацію. Водночас дуже важливо уважно та ретельно підбирати
методи покарання, оскільки ці діти дуже вразливі, чутливі і сприйнятливі. Осуд
і критичні зауваження не варто висловлювати публічно, тимчасом як похвалити
дитину краще при всіх.
5. Корисно частіше називати дитину по
імені, зокрема й лагідно, оскільки ім’я — це образ особистості, свого «Я».
Важливо також стимулювати інших дітей називати сором’язливу дитину по імені,
вчити і спонукати її звертатися до однолітків по імені. Можна використовувати
цей метод у вигляді гри на перервах (наприклад, кидати один одному м’яч,
називаючи лагідно по імені партнера) або навіть на уроці під час фізкультурних
хвилинок. Тільки в цьому разі діти називатимуть лагідне ім’я свого сусіда по
парті, дивлячись йому у вічі.
6. Необхідно формувати адекватну самооцінку
дитини, її реальне уявлення про себе. Для цього треба допомагати їй усвідомити
свої можливості та реалізувати власний потенціал; знайти сферу, де вона могла б
проявити себе, стати лідером; навчити демонструвати свої досягнення (є діти,
які прекрасно малюють або співають, але сором’язливість заважає їм показати
оточенню свої таланти).
7. Потрібно також проводити емоційне і
м’язове розвантаження. Сором’язливі діти зазвичай мають високу тривожність.
Вони скуті в рухах, неспритні, що спричинюється м’язовими затисками, які
з’являються у відповідь на моральну напругу. Фізична релаксація полегшує
емоційне розслаблення. А для того, щоб максимально розслабитися, треба якомога
сильніше напружитися. Тому корисними будуть такі вправи:
Ø
«апельсин»
(руками «видавлюємо сік» з уявних фруктів);
Ø
«набридлива
муха» (намагаємося «прогнати муху» з обличчя, тулуба, рук, ніг без допомоги
рук);
Ø
«пружинки»
(по черзі натискаємо пальцями ніг на килимок);
Ø
«гвинт»
(обертаємося вправо і вліво);
Ø
«янгол»
(зводимо лопатки, піднімаємо їх вгору і опускаємо вниз, немов ворушимо
крилами).
Для
емоційного розвантаження добре використовувати психогімнастику, аутотренінг,
прийоми пісочної та арт-терапії.
8. Корисною буде участь у рольових іграх,
етюдах, виставах. Особливо ефективний цей метод для дітей, які хочуть
спілкуватися, але не вміють або бояться. Спочатку можна дати дитині статичну
роль, озвучування або задіяти в підготовці до вистави. Багато акторів у
дитинстві були сором’язливими, і саме заняття у театральних гуртках, за
допомогою яких вони позбулися своєї проблеми, згодом стало їхньою професією.
9. Треба вчити дітей прийомам ефективної
взаємодії з іншими дітьми: допомагати один одному, обмінюватися і ділитися
іграшками, олівцями, просити, поступатися, прощати, відстоювати свою позицію,
правильно розуміти й оцінювати дії інших дітей. Часто сором’язлива дитина в
критичній ситуації дає несподівану реакцію: поводиться різко, агресивно. Це
відбувається через те, що вона має невеликий, недостатній спектр поведінкових
реакцій і прийомів спілкування. Можна програвати різні ситуації й стимулювати
дитину промовляти потрібні фрази й мовні звороти, вчити адекватно реагувати
словами на будь-яку подію.
10. Дуже важливо слухати дитину.
Сором’язливі й замкнені діти мало говорять. Тому коли вони підходять із
розповіддю, пропозицією, проханням, необхідно уважно їх вислуховувати. Це
підвищуватиме самооцінку дитини і розвиватиме її навички спілкування. У молодших
школярів корисно вдосконалювати зв’язне мовлення, збільшувати словниковий
запас, коригувати логопедичні порушення (якщо вони є).
11. Потрібно також вчити дитину виражати
свої емоції. Сором’язливі й замкнені діти часто не показують ані позитивних,
ані негативних почуттів. У них усі переживання відбуваються «всередині» і
незрідка — «під замком». Це може призводити до неконтрольованих спалахів гніву
(коли терпець урвався) або психосоматичних захворювань.
12.
Непогано розширювати кругозір
дитини, розвивати логічне мислення: вміння знаходити причиново-наслідкові
зв’язки між подіями та явищами, відокремлювати головне від другорядного,
узагальнювати, класифікувати, аргументувати тощо. По-перше, діти зможуть краще
орієнтуватися в тій або іншій ситуації, по-друге, будуть успішнішими в
навчанні, що досить важливо у боротьбі із сором’язливістю.
13. Крім того, корисно розвивати почуття
гумору: вміння бачити смішне, жартувати й приймати жарти. Зазвичай
сором’язливим дітям це дається нелегко. Навчившись розуміти гумор і відповідати
жартами, дитина краще почуватиметься в колективі однолітків.
Комментариев нет:
Отправить комментарий